9 березня Україна відзначила день народження Тараса Григоровича Шевченка – геніального поета, художника, національного Пророка. Багато щорічних урочистих дійств, пов'язаних з пошануванням Великого Кобзаря, стали узвичаєними ритуальними церемоніями, під час яких наші сучасники запевняють один одного, наскільки вони люблять свого національного Месію. І дуже рідко хто задумується над тим, що самих запевнень недостатньо. Набагато потрібніше зрозуміти й прийняти Серцем його велике Слово, залишене нам у спадок.

Величезні можливості для вдумливого, правдивого розуміння Шевченка може надати Переяслав. Для Шевченка він був серцем України: містом-символом, першопричиною всього, що відбувається в Україні. В Переяславі розкрилася перед ним прірва національного рабства. Тут він усвідомив і своє власне покликання – бути Кобзарем, Пророком, і покликання свого народу – розквітнути власним національним життям. Тут, взимку 1845 року він помирав, щоб воскреснути й дати людям – своїм сучасникам і нащадкам пророчі заповіді любові й національної свідомості, висловлені в поетичній збірці «Три літа».

Проте заповіді Шевченка досі не виконані. Скільки свідомих вчинків, яка сила-силенна помислів і дій в Україні досі спрямовується проти України!

Сучасний Переяслав – місто освічених людей, місто музеїв. З університетом і достатньою кількістю загальноосвітніх шкіл. Але достатньо пройтися вулицями – і стає зрозуміло: слава й неслава переплелись тут так тісно, що навіть відголоски колишніх героїчних перемог стали символами національного безпам'ятства. На центральній площі височіє монумент з написом «Навеки вместе!», встановлений з нагоди чергового ювілею так званого «воз'єднання України з Росією», а пам'ятний знак на честь зречення присяги, даної московському цареві маленький і захований серед будівельних майданчиків…

У день народження Шевченка повинен був відкритися після реставрації будинок Андрія Козачковського. З історичного музею, який був тут донедавна, він мав перетворитися на меморіальний музей Тараса Шевченка. Але через відсутність директора, реставраційні роботи в цьому музеї досі не завершили, а місцева влада, користуючись нагодою, з великим розмахом відсвяткувала 8 березня…

«Приїздіть 9 березня в Переяслав! Відвідайте музей Т. Шевченка, покладіть живу квітку на честь пошани Великого Кобзаря біля його погруддя у дворі будинку Козачковського. Це потрібно не лише затуженій душі Шевченковій. Це потрібно Вам, панове. Тільки тоді, коли кожен зрозуміє: за все, що робиться в Україні, він відповідає особисто, коли відчує потребу очистити душу свою від бруду малоросійства, Україна зможе відбутися як національна держава», - закликала напередодні Спілка творчої молоді Переяслава «Молода Просвіта». О 13 годині 9 березня біля будинку-музею Козачковського молодь організовувала Шевченківські читання, а о 15-й, в музеї Кобзарства – театральну виставу «Молитва» за збіркою Т. Шевченка «Три літа». Оголошення опублікували місцеві газети, вони були розвішані по всьому місту.

На «Шевченківські читання» прийшли лише місцеві просвітяни, кілька викладачів університету, зі студентами, яким «потрібно отримати залік» і… міський голова Іван Якименко. Він прийшов, як сам сказав, «за покликом серця». Місцева влада, за його словами, урочистостей біля пам'ятника не планувала, нікого не запрошувала, але дуже вдячна громадськості, зе те, що вона не забуває про цей день. Після шквалу критики від учасників зібрання міський голова пішов, пообіцявши лише провести віче під час відкриття музею…

Що це? Якась всенародна БАЙДУЖІСТЬ… На моє глибоке переконання в місті, де Тарас Шевченко написав свій «Заповіт», шевченківські дні мають бути святом №1. Натомість, приїхавши до Переяслава 9 березня, я побачив сірі напівпорожні вулиці і три десятки патріотів біля пам'ятника Кобзареві. Здалося, що я зовсім не в славному Переяславі, де більшість в міській раді складає БЮТ і «Наша Україна», а десь у глухому райцентрі степового Криму, де вклонитися національному Пророку приходить лише українська громада, влада використовує це зібрання як галочку в звітах, а іншим мешканцям байдуже – це лише черговий вихідний, день після 8 березня, з походом на базар, телевізором, диваном і похміллям…

Якщо вже у Переяславі – одному з ключових міст України, місті, яке Тарас Григорович Шевченко намагався відвідати за першої ліпшої нагоди, таке ставлення до його постаті, що казати про інші міста, селища і села, де Кобзар навіть ніколи не був?

Коли вже завершували перегляд вистави «Молитва», в Переяславі почав накрапати весняний дощик. Хтось з присутніх у залі повідомив, що в районному Будинку культури все-таки щось святкують. Взяли останні газети – жодних оголошень. Просвітяни припустили, що влада спеціально організувала концерт, щоб зірвати акцію національних сил… Якось сумно стало… Дощ все сильніше розходився. На мить здалося, що це плаче сам Тарас, слова якого «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю» в Переяславі, в абсолютно незвичайному для нього місті, через 147 років після того, як він залишив цей світ, так ніхто і не чує…

 9 березня 2008 року, початок о 16.00

Салон ЕМПіК, ТРЦ «Магелан», м. Київ, вул. Глушкова 13-Б

Спеціальні гості: А.Курков, І.Роздобудько, Я.Дубинянська, Н.Очкур, І.Карпа – українські автори та Т. Шушайло – член «Громадської ради з питань молодіжної політики» при КМДА з питань «Популяризації української культури, творчого та інтелектуального розвитку дітей та молоді».

 З року в рік весна вітає українців вшануванням пам’яті видатного сина України – Тараса Григоровича Шевченка. В 2008 році минає 194 роки з дня народження геніального поета, художника, мислителя, не примиренного борця проти будь-якого гноблення людини людиною. Цей вечір стане продовженням низки заходів в мережі ЕМПіК, присвячених українській культурі та її видатним особистостям.

Тарас Шевченко – чи знають молоді українці його творчість та вплив на розвиток української літератури? На цю тему своїми роздумами поділяться гості та відвідувачі магазину ЕМПіК.

Серед авторів, які представляють сучасну українську літературу – Андрій Курков письменник, знаний і шанований в усьому світі. Ірен Роздобудько – лауреат премії «Коронація слова», пише чуттєву літературу, яка сягає самих глибин романтики в кожному з нас. Ірена Карпа – молода та неординарна, дівчина-скандал, письменниця, відома молодіжна співачка, навколо якої точиться чимало чуток та абсолютно протилежних думок. Яна Дубинянська, за походженням кримчанка, пише фантастичні романи, знані далеко за межами України. Шевченко (Очкур) Наталка – сучасна письменниця, яка пише в різних жанрах, серед яких: фентезі, іронічний детектив, психологічна драма. Її роман «Янголи, що підкрадаються» 2005 року потрапив до десятки кращих романів конкурсу «Коронація слова». Тарас Шушайло – один із засновників Всеукраїнської та відповідальний секретар Київської МГО «Молода Просвіта». Всі вони такі різні, але їх об’єднує одне прагнення – відтворювати власну національну культуру, яка є найціннішим скарбом кожного народу, внутрішнім світом кожної людини – її життєвими цінностями, нарешті, сенсом буття.

Цього вечора мережа ЕМПіК та Київська Молодіжна Громадська Організація „Молода Просвіта” запрошує всіх українців об’єднатися, заради спільного майбутнього, пам’ятаючи про минуле, і, щоб кожен з гордістю пригадав заповіт славетного творця української культури: 

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом...

Не цураймося рідної української мови, адже мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова. Саме вона є ознакою та символом нації, її генетичним кодом, котрий поєднує минуле з сучасним та забезпечує буття української нації у вічності.

Якщо Ви вважаєте себе справжнім українцем, приєднайтеся до дебатів, які будуть проводитися в магазині ЕМПіК та вшануймо разом пам’ять істинного борця за українське слово – Тараса Григоровича Шевченка.

Мережа ЕМПіК та МГО «Молода Просвіта» запрошують прийняти участь в конкурсі на найкращу українську вишиванку, а кожен, хто прийде на зустріч в національному вбранні, отримає заохочувальний приз.

Вхід вільний.

Продовжуються дивні події довкола єдиного спеціалізованого часопису «Музеї України». У Комітету захисту журналу складається враження, що кимось для когось підготовлена пастка, в якій журналу відведена роль галасливого живця.

Але, все по порядку.

У серпні-вересні 2007 року, тодішній  уряд, вирішив відхопити максимальну кількість музейних приміщень, що входили до складу Національних заповідників у Лаврі і Переяславі. Безоплатно передавши їх УПЦ МП. Головними виконавцями призначили тодішніх керівників Мінкульту.

Зрозуміло, що музейні журналісти довідалися про це одними з перших. В Інтернеті було розміщено кілька заміток. Тему моментально підхопила преса. До цього додайте нахабне зруйнування попами Лаврських воріт, возню довкола пра-церкви Спаса на Берестові…

Скандал докотився аж до Президента В.Ющенка, який видав спеціальний Указ, яким підтвердив правоту громадськості. Потім вибори. Перемога помаранчевих. Новий Уряд. Тема, начеб-то, закрилася сама собою.

Уявіть здивування співробітників журналу «Музеї України», коли після Нового року, отримали позовну заяву Чоловічого монастиря Лаври, який від імені УПЦ МП, що не є юридичною особою, вимагає спростувати фразу, що УПЦ МП є напіввійськовою організацією, що жорстко контролюється Кремлем і ФСБ, опубліковану на сайті. Суд призначено на 24 січня.

Журналісти, зазирнули до Інтернету, передрукувавши на своєму ресурсі розкішну підбірку з ВІДКРИТОЇ преси, що елементарно доводить сказане раніше. Більше того,  знайшли висловлювання директора ФСБ РФ Патрушева, Президента Росії В.Путіна, постанови Уряду РФ, підготували цитати з книг… Всі ці публікації не оскаржені у судовому порядку, а значить, є правдою.  

Варто зазначити, що позовна заява підготовлена так непрофесійно і провокативно, що аби судове засідання відбулося, журнал виграв би прямо у першому раунді. Тобто, маленький культурологічний журнал у судовому порядку довів би причетність церкви до офіційної влади і спецслужб!!!  На щастя, монастир прислав молоду юристку, яка моментально зрозуміла, куди потрапила і зробила все, аби припинити засідання. Юрист часопису Іван Макар навіть не зміг долучити до справи грубезну теку наших доказів.

Скоріш за все, позов або відкличуть, або кардинально перероблять. Чекаємо до 5 березня, коли призначено нове засідання…

Далі почалися кримінальні події.

Не встигли представники редакції вийти з суду, як на чергового члена редколегії у приміщенні редакції, звалився шквал телефонних дзвінків. Нахабний чоловічий голос представляючись майором МВС з Дніпровського райвідділу міліції, заявив про надходження заяви про порушення кримінальної справи проти журналу «Музеї України», вимагаючи інформацію про журнал і співробітників. Пізніше, була спроба увірватися до помешкання, почалося опитування сусідів. Дивно, але дізнавшись номер юриста часопису, не зателефонував і зник. Зрозуміло, що ніяких офіційних документів редакція не побачила.

Перед тим, представник часопису «Музеї України»,  який є громадянином США, отримав повідомлення про внесення його прізвища і прізвищ керівників журналу «Музеї України», до списку «Враги России», що формується російськими спецслужбами. Віднині, всім причетним до журналу, в‘їзд до РФ заборонено! Журналісти опинилися в одному списку з Усамою Бен Ладеном, Б.Березовським, групою чеченських бойовиків, терористів, злочинців… Спершу, ми не повірили у цю трагікомедію, але, пізніше, все підтвердилося! Цей перелік є у всіх Посольствах РФ, управліннях ФСБ. Крім того туди потрапили і кілька націоналістично налаштованих українців.

Знаково, що перед цими подіями, кілька матеріалів з сайту «Музеї України» передрукував відомий ресурс «Кавказ-центр». З початком судової тяганини, ця історія опинилася у якомусь російськомовному звіті про порушення прав людини в Росії. Дивно, але представники редакції дізнаються про всі ці події останніми…

Новини про таке підле переслідування єдиного музейного журналу України, розрахованого на дітей середнього, старшого шкільного віку, юнацтво, сколихнула національно свідомих українців.

Як заявив полковник Українського вільного козацтва в США Мирон Мельник, ряд діаспорних організацій Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Клівленду, Чикаго, Огайо, Лос-Анджелесу, Вінніпегу, Калгарі висловили моральну підтримку маленькому колективу часопису «Музеї України», нагадавши, що ця команда працює і над сайтом міжнародного козацького журналу «Нова Січ». Діаспорні українці залишають за собою право адекватно діяти щодо приходів Російської церкви у США і Канаді. Солідарність з українськими журналістами висловив Андрій Прокопенко з організації пластунів Канади… Добрі слова передав письменник, шеф-редактор часопису «CanadaUA-news» Богдан Малина.

Нахабством церковної організації, а особливо, залученням нею офіцерів УКРАЇНСЬКИХ силових структур, для придушення україномовного культурологічного журналу, шоковані українські журналісти. Всі пам‘ятають, що саме за такою схемою, була знищена свобода слова в Росії. Суди, наїзди правоохоронних органів, порушення кримінальних справ… В результаті, росіяни змушені черпати інформацію з зарубіжних ЗМІ, у тому числі українських. Судячи з усього, російські спецслужби, використовуючи агентуру в СБУ, МВС, Прокуратурі, судах, вирішили здійснити наїзд на незалежну пресу України.

У цьому зв‘язку, Комітет захисту журналу «Музеї України» задається елементарним питанням: а хто кришує нахабну діяльність російських попів у силових відомствах і владі?

Ми констатуємо демонстративну бездіяльність правоохоронних органів України, структур Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради України стосовно підривної діяльності деяких релігійних структур, що жорстко контролюються владою і спецслужбами сусідньої держави.

Комітет захисту журналу «Музеї України» залишає за собою право звертатися до міжнародних організацій, Посольств держав НАТО, Європейського Союзу з приводу спроб обмежити свободу слова в Україні.

Комітет захисту журналу «Музеї України»

Соборність – це об’єднання частин цілого в єдине і неподільне.

Частини відриваючись від цілого не можуть існувати самі по собі, а завжди будуть притягуватися один до одного на основі розуміння цілісності, як неподільності в межах єдиного. Потреба в неподільності і єдності виникає на основі розуміння відірваності частин або компонентів цілого від самої цілісності.

Частина цілого усвідомлює необхідність об’єднання на основі спільних інтересів індивідуального і загального в ціле для задоволення окремого і цілісного в цілісності.Притягуючись елементи цілого відчувають спорідненість, загальність в єдності поступу до реалізації мети цілісності і неподільності первісної єдності, невідірваність і щастя усвідомлення первинного усвідомлення втраченої, а тепер набуваючої неподільності в об’єднаності.Об’єднання – це згуртування метою якого є єднання заради нього самого. Люди гуртуються для об’єднаності, щоб спільними зусиллями подолати роз’єднаність. Політичні діячі, які мають шану в народі повинні зусиллям волі відкинувши власні амбіції, будучи чесними самі з собою, показати приклад об’єднання заради цілого і цілісності.

Окремому потрібна допомога загального для реалізації цілісності в цілому, але окремим нехтують бо окреме є індивідуальністю і його погляди для загального є чужими.Окреме сподівається на краще, вірить у нього, хоче усвідомлювати, що його праця заради загального приверне увагу і змусить задуматися над змістом та загальне є віддаленим і керується собою для себе.

Тим конкретний індивід вирізняється з маси загального бо він стоїть на позиціях універсального і фундаментального, яке є для всіх зрозуміле, але не переживається і не осмислюється ними, просто лише удавано стверджується, щоб це не викликало заперечення у інших.

Конкретне прагне загальності у інших, прагне розуміння близьких, на основі спільності задекларованих принципів єдності.

Єдність в тяжких умовах – це подвиг духу, який має глибоко символічне значення для елементів цілого, для їхньої цілісності.Об’єднання свідчить про прагнення до цілісності в межах єдиного і заради цілісності самої єдності єдиного.Об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 засвідчило прагнення частин бути в цілісності і неподільності в межах єдиного - України

Р.S: 22 січня відбулося перше засідання Історико-філософського клубу, організованого осередком “Молодої Просвіти” НПУ ім. М.Драгоманова, темою якого була ця знаменна подія в Історії України – злука УНР і ЗУНР.

Клуб і надалі продовжуватиме працювати, тож запрошуємо усіх небайдужих до історико-філософських питань людей. Якщо вас цікавлять якісь теми з історії ви також можете їх пропонувати для обговорення. 

Карпець Ярослав

(Інститут української філології)